Мітки

Мітки: вишивка

вівторок, 25 жовтня 2016 р.

КОТЮК МАРІЯ ЯРОСЛАВІВНА

Працювала завідувачкою бібліотеки-філії с. Глибівка.
 
З дитячих літ Бог наділив Марію талантами - вона малює, шиє, вишиває, в`яже. Любить творити все  прекрасне, що могло б порадувати око і душу відвідувачів бібліотеки. Виготовляє вироби з бісеру, намиста та ляльки-мотанки. Проявляє свої  здібності у написанні поезії. Бере активну участь у різних районних і обласних виставках, акціях та фестивалях. Як майстер народної творчості потрапила до книги  "Богородчанщина мистецька", яка була видана як підсумок акції  "Мистецтво одного села".
     У небесній блакиті де жайвір співає,
     Де добірне колосся вгинають жита,
     Де ген поза полем ліси зелен-гаєм,
     Ось тут народилася й виросла я.
Моє рідне село, ти частинка карпатського краю,
Річка змійкою в`ється між двох берегів,
Тут минуле шанують і майбутнє вітають,
А сьогоднішній день потопає в розмаї садів.
    Вже за обрієм ті, що тебе заснували
    Визволяючи рід свій від яничар,
    В честь засновника Гліба, Глибівка назвали
    І живуть тут роди у любові без чвар.
Моє любе село, ти пісенна бездонна криниця.
Любове моя, ти колиска дитинства мого.
Далеко була я у світі від отчого дому,
Милувалася всім, та збагнуть не змогла одного.
     Тривожило серце, щось печалило зболену душу,
     Хоч в далекім краю збагатитися можна не в сні.
     Хто ж ми там, в чужині? Ми невільник, ми наймит,
     Вся та розкіш той шик є холодні немилі мені.
Додому спішу я, лечу у дощі і негоду,
Там де рідний поріг ,де травневі пісні солов`я.
Де батьківський звичай переходить від роду до роду,
Там живе мій народ із яким я єдина сім`я.
    Тут до болю все рідне і моя тут хатина,
    Де над нею шлях Чумацький зорить.
    Тут мої перші кроки і дітей своїх тут я зростила,
    Ось чому за цим краєм душа тужить і серце щемить.
І в яку б не закинула доля чужину,
У снах і наяву лиш сюди повертатимусь я.
Найрідніша Глибівко, маленька моя Батьківщино,
Мій цілющий бальзам ,ти зцілив свого роду дитя.

***
Вишиваний обрусок на стіл постелила,
У волошки, корольки ще й сонях між ними цвіте,
Хліб і сіль на рушник поруч грона калини
І світлиця аж сяє гостей своїх жде.
Вишиванка сорочка що від чистого серця
Оберіг чудодійний – ручного шиття,
Одягайтеся люди в ось такі вишиванки,
Веселковим хай буде вам ваше життя.
Ось сорочка з перлинок у червону калину,
На другій колосся і маки цвітуть,
А яскравий рушник веселкою грає,
Як дві долі в коханні на нього стають.

***
Вишиття осяйні кольорові, вишиття лиш у два кольори,
Холодні перлинки в руках оживають,
Коли виплітаю із них ґердани.
Як роса світанкова міниться намисто,
Виграє як гірський водограй –
Рушники, сорочки, хустини та намиста,
Це карпатського краю предковічний звичай.
Хустини барвінкові –  обереги жіночі,
Білі, жовті, зелені ой, розбігаються очі,
З них торокату червону вдягну,
Як музики заграють пісень заспіваю,
Україну свою прославлю.
Вишиванко, свята вишиванко,
Ти від прадіда діда є наш оберіг,
Вишиванки душею та серцем зігріті,
Подаруйте коханим, постеліть най дорожчим до ніг. 














Немає коментарів:

Дописати коментар